Дата арешту: 15.05.2015
Звинувачення: замах на вбивство та зберігання наркотиків
Вирок суду: 10 років у колонії строгого режиму
На нього чекають: дружина Галина , четверо дітей
«Після звільнення Андрія ми мріємо переїхати в Україну – в Росії нам уже жити не дадуть. Та і його батьки уже старіють, маємо бути біля них», – ділиться своїми сподіваннями Галина, дружина політв’язня Андрія Коломійця. Вона із захватом згадує поїздку в Київ – «місто, яке пахне кавою і де всі одне одному усміхаються». Галина сподівається, що Андрій навчить її розмовляти українською й вони почнуть нове життя в столиці України.
Андрій Коломієць народився 7 травня 1993 року і проживав у Київській області. В 2014 році переїхав до Кабардино-Балкарської Республіки, Російська Федерація, до своєї майбутньої дружини Галини та її чотирьох дітей. До арешту займався сільським господарством. «Він дуже працьовитий хлопець, дуже старанно вів наше господарство», – каже Галина.
Андрія затримали 15 травня 2017 року, хоча, як зазначає Галина, в документах вказано 17 травня. «В той день ми працювали на городі біля нашого дому. У хвіртку подзвонили, і Андрій пішов відчиняти. Через 15 хвилин я почала хвилюватись, пішла по нього і побачила, як силовики притиснули його до гарячого паркану», – згадує той день Галина. За її словами, троє озброєних автоматами чоловіків були у формі та масках, але без шевронів. Ще двоє – у цивільному. «Я запитую: "Що сталося?", – каже Галина. – А вони мені: "Ви знаєте, він – терорист".
Після цього в їхньому домі почали обшук, під час якого в шафі сина Галини виявили пакет з марихуаною. За словами жінки, пакет підкинули самі силовики, адже вони цілеспрямовано одразу йшли саме до цієї шафи й більше нічого ніде не шукали. «Я ніколи не вживала таких речовин, навіть алкоголь ніколи не п’ю», – каже вона.
Після цього силовики почали погрожувати, що за знахідку позбавлять її батьківських прав. Коли про це почув Андрій, сказав, що пакет належить йому. «Після цього йому сказали вдягатися та їхати з ними на допит у Нальчик», – продовжує Галина. Лише на третій день після того, як Андрія забрали, він повідомив, що перебуває в Центрі протидії екстремізму в Нальчику і попросив привезти йому одяг.
«Коли я приїхала, співробітник центру почав тиснути на мене, казав: "Він майданівець, терорист, кого ти взагалі прикриваєш?". Вимагав дати свідчення проти Андрія, але я відмовилась брехати, – розповідає Галина. – Коли привели Андрія, він попросив не обіймати його – у нього боліли ребра: його били й вимагали підписати зізнання. Поїсти йому дали лише на третій день перебування там».
Пізніше Галина дізналась, що в Нальчику Андрія також катували електричним струмом, змушуючи таким чином підписати зізнання. «Він був у наручниках, його прив’язали до крісла. Пальці обмотали вологими серветками, прищеплювали прищепки і пускали через них струм. Всі руки були в нього чорні», – розповідає жінка. 13 серпня Андрія перевезли в Сімферопольське СІЗО, хоча чоловік ніколи не проживав у Криму.
10 червня 2016 року Київський районний суд м. Сімферополь присудив Андрію 10 років позбавлення волі у колонії суворого режиму за кількома статтями: ст. 105 Кримінального кодексу РФ – вбивство двох і більше осіб (незавершене), ст. 228 – зберігання наркотичних речовин, ст. 30 – замах на злочин. Андрія визнали винним у замаху на вбивство двох колишніх співробітників підрозділу МВС України «Беркут» під час подій на Майдані у Києві. На момент затримання Андрія вони були на службі в окупаційної влади Криму. 27 жовтня 2016 року Верховний суд Криму відхилив апеляцію.
Андрій відбуває покарання у виправній колонії №14 у Краснодарі в Російській Федерації. Туди ж за своїм чоловіком рік тому переїхала Галина: «Я передаю Андрію передачі, раніше часто навідувалась до нього, але зараз через коронавірус це неможливо», – каже жінка. Вона каже, що в Андрія через погане харчування у колонії сиплються зуби.
«Часто Андрія відправляють у штрафний ізолятор за те, що не поголився чи вдягнувся не так, як вимагають. Раніше закривали просто за те, що він "майданівець" чи за мої пости в Фейсбуці про нього», – розповідає Галина.
«Андрій передає мені листи підтримки, які йому надсилають – боїться, що їх заберуть і знищать. Для нього це як шматок життя, як частина його самого. Шкода тільки, що за останній рік йому прийшло зовсім небагато листів і це його засмучує, наче про нього вже забули вдома», – каже дружина.
Навіть будучи за ґратами, Андрій постійно підтримує Галину, не дає їй впасти духом. Опікується її дітьми. «Я його дуже сильно люблю і не хочу втрачати людину, яка поважає мене і дбає про мене і про дітей. Дуже шкода батьків Андрія, адже його брат у 2018 році загинув на Донбасі. Хочеться, щоб усі ми його дочекались якнайшвидше», – каже вона.
