Володимир Балух: «Я точно не міг вчинити інакше»
Володимир Балух систематично і наполегливо демонстрував свою проукраїнську позицію в окупованому Російською Федерацією Криму. З грудня 2013 року на його подвір’ї майорів український прапор, який співробітники ФСБ РФ двічі знімали. У листопаді 2016-го він вивісив на своєму будинку табличку «Вулиця Героїв Небесної сотні, 18», яка теж не давала спокою окупантам.
За патріотичну проукраїнську позицію Володимира переслідували працівники ФСБ, загалом інкримінувавши йому три сфабриковані справи: за зберігання зброї, непокору поліції та «дезорганізацію діяльності ізолятора тимчасового тримання». Сукупний термін покарання
склав п’ять років колонії.
Під час перебування у колонії Володимир Балух не здавався і робив усе від нього залежне, щоб привернути увагу до порушень прав українських політв’язнів у російських тюрмах. Він кілька разів оголошував голодування, загальний термін якого склав більше понад 200 днів.
7 вересня 2019 року Володимир повернувся до України в рамках обміну полоненими між Україною та Росією. З того часу займається громадською діяльністю у сфері захисту прав людини.
В рамках проєкту #PrisonersVoice ми поговорили з Володимиром про його стосунки з окупаційною владою Криму та необхідність підтримки як теперішніх українських політв’язнів у РФ, так і українських військових на Донбасі.
Чому ви погодилися взяти участь у проєкті #PrisonersVoice? Чому такі проєкти важливі, на вашу думку?
Треба наповнювати інформпростір не звичайною інформацією, а такою, щоб до людських сердець доходило. Нас звільнили з полону, і я впевнений, що це сталося завдяки тому, що думки багатьох людей були спрямовані в одному напрямку, хоч це і пафосно звучить. Тому
ми маємо достукатися до людських сердець через історії, через емоції. Щоб люди у цій рутини повсякденній, у побуті пам’ятали, що світ – виключно такий, яким ти його позиціонуєш. Якщо ти продукуєш взаємоповагу і взаємодопомогу, то світ таким і є навколо тебе.
Також потрібно, щоб про це знала і міжнародна аудиторія. І ці анімовані додатки – це дуже корисно і потрібно. Це звучатиме англійською, ще й у картинках, в анімації. Люди зараз картинками живуть – добре це чи погано, але це так. І якщо хлопці знаходять форми, щоб
донести таким чином важливу інформацію – це прекрасно.
Ви також підтримуєте інших людей. Зокрема, не так давно їздили до Світлодарська. Де ви ще були у зоні ООС? Для чого вам особисто потрібні ці поїздки? Для чого вони потрібні нашим військовим?/p>
Я, у першу чергу, Насамперед хочу подякувати людям, завдяки яким я потрапив туди – хорошим моїм товаришам, друзям, знайомим. Бо я там ніколи не бував і не зміг би сам організувати таку поїздку. Це була дуже потужна для мене, для власного усвідомлення річ. І для хлопців це виявилося теж потрібно. Це показові де в чому речі. Я настільки дуже близько познайомився зі справжніми, цілісними людьми.
Ви теж поводилися цілком щиро і патріотично у 2016, коли вивісили табличку з адресою «Вулиця Героїв Небесної сотні, 18». Чи ви передбачали тоді, що вами можуть зацікавитися окупаційні органи? Ви чекали наслідків від такого прояву протесту?
Насправді абсолютно неважливо, розумів я це чи ні. Просто інакше чинити було неможливо. «Возможен ли в жизни подвиг, каждый решает сам». Я точно не міг вчинити інакше, бо я точно розумію, що я боровся з абсолютним злом – кремлівською федерацією у її нинішньому
вигляді. Для мене піти на поступки абсолютному злу – це подовжити життя цьому злу. Тому я так нервуюся і так болісно сприймаю все, що відбувається зараз у державі Україна – оці всі пропозиції «йти на поступки». Це небезпечно, і найголовніше – це злочинно. І злочинно не перед державою, не переді мною, не перед політв’язнями, а перед майбутнім України, перед тими, кому ми маємо передати цю країну.
Хто вас підтримував після ув’язнення? Як саме ви відчували цю підтримку?
Це було таке вражаюче усвідомлення, коли ти розумієш, яка кількість людей приходить і на суди, й під суди, якщо в суд не пускають людей. Які приїжджають підтримувати маму, гроші передають, власноруч зв’язані шкарпетки, якісь цигарки… Це робить життя зрозумілим. Іноді ти шукаєш сенс життя і дуже важко його знайти, визначити. А коли ти розумієш, що те, що з тобою відбувається, необхідно людям, і вони разом з тобою проживають твоє життя, ти цей сенс життя знаходиш.
І ви знаєте, більшість з тих людей, які підтримували мене, ходили на суди – вони були змушені виїхати, все покинути і переїхати на материкову територію України. Я з ними вже спілкуюся зараз тут.
ПОТОЧНА СИТУАЦІЯ: 135 УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН НЕЗАКОННО УВ’ЯЗНЕНІ РОСІЄЮ
Станом на сьогодні 135 українських громадян переслідуються країною-агресором за політичними мотивами. Про це повідомляє офіс Уповноваженого з прав людини Людмили Денісової. Серед них є також люди, яким заборонили виїзд з Криму до тієї частини України,
яка контролюється її урядом.
Наразі ув’язнені у тюрмах перебувають у дуже важких умовах. Наприклад, незаконно засудженого на 12 років політв'язня Еміра-Усеїна Куку після прибуття до колонії міста Салават у Башкорстані відразу відправили до ШІЗО (штрафного ізолятора). За словами дружини політв'язня Мер'єм Куку, причина цього – прохання її чоловіка дозволити ранкову зарядку через погане самопочуття і прохолодну погоду.
В одній колонії з ним у важких умовах також перебувають незаконно засуджені російським судом кримські татари Енвер Сейтосманов, Узеїр Абдуллаєв, Еміль Джемаденов, Рефат Алімов та Арсен Джеппаров.
Україна намагається підтримувати родичів незаконно ув’язнених осіб, а також звільнених з полону українців. Зокрема, нещодавно Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про виплату 100 тис. грн 10 родинам громадян України, які ув’язнені Російською Федерацією за
політичними мотивами, та 18 звільненим з полону особам.
Авторка: Тетяна Матичак спеціально для проєкту #PrisonersVoice
Довідка: додаток доповненої реальності #PrisonersVoice створюється в рамках проєкту, який реалізовує ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Українського культурного фонду та у співпраці з Центром громадянських свобод та іншими партнерами. Проєкт є частиною
глобальної акції #PrisonersVoice, який має привернути увагу світової спільноти до українських політв’язнів, які перебували або досі перебувають в російських тюрмах, та до порушення Російською Федерацією міжнародного законодавства прав людини.
Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою автора.
