Дата арешту: 10.04.2018
Звинувачення: шпигунство та спроба контробанди деталей військових літаків
Вирок суду: 8 років колонії суворого режиму
«У мене дуже багато хороших спогадів, пов’язаних із чоловіком. Але найсильніший спогад, звичайно, це коли я народжувала дитину, а він був поряд зі мною, коли з'явився наш синочок», – згадує Марина Кіяшко, дружина політв’язня Ігоря Кіяшка, засудженого Російською Федерацією начебто за «шпигунство на користь України». Ігор Кіяшко родом з Полтавської області, працював адвокатом. Російські спецслужби затримали його 10 квітня 2018 у Нижньому Новгороді, куди чоловік приїхав по ліки для свого сина. Спочатку Ігоря звинуватили у тому, що він нібито намагався купити в РФ та вивезти до України деталі до двигунів винищувачів МіГ-29, а також секретну документацію. А потім – у шпигунстві на користь України.
«За ці два роки я жодного разу до нього не їздила через погрози, що можу звідти не повернутися, – розповідає Марина Кіяшко. – Тому про обставини затримання знаю лише те, що писали про це у пресі».
Марина розповідає, що спочатку ФСБ надала Ігорю свого адвоката, а вже у червня Марині вдалося найняти для чоловіка іншого захисника. І вже тоді – через адвоката – вона змогла більше дізнатися про те, що з сталося з Ігорем.
«Звичайно, його били при затриманні. Потім йому два-три рази щотижня вдягали мішок на голову і кудись вивозили, де також сильно били. Били так, що він втрачав свідомість, але його обливали водою і знову били, – розповідає дружина політв’язня. – Ще йому робили так званий «стакан», це, як я розумію, така залізна «шапка», в якій складно дихати і неможливо рухатися, бо вона дуже вузька. І ти цілий день змушений стояти у цій «шапці». Ігор – високий, широкоплечий, йому було дуже важко витримувати все це. У нього гіпертонія, а у в’язниці йому поставили ще діагноз – тромбофлебіт, такого в нього не було, це знущання і побиття дали так великі ускладнення».
У грудні 2018 року російський суд виніс Ігорю Кіяшко вирок – 8 років колонії суворого режиму. Марина сподівається, що буде обмін і її чоловік повернеться додому швидше. Але поки що, розповідає, родичам політв’язнів ніхто нічого не пояснює – чи буде обмін найближчим часом, коли він буде, що для цього робиться, на що взагалі сподіватися близьким та рідним політв’язнів.
«Зараз ми всі, рідні політв’язнів, спілкуємося щодня. Бо це – наша спільна біда. Ми не розуміємо, що нам робити. Ми в дуже складному становищі. Хочеться просто великої підтримки – з боку журналістів, з боку нашої влади, щоб вона дотримувалася своїх обіцянок. Хай нам скажуть, на якому етапі перемовини, чи буде якийсь обмін – щоб ми просто розуміли ситуацію. Бо зараз нас тримає лише надія», – говорить Марина Кіяшко.
Розповідає, що їй дуже важко без чоловіка. «Я лишилася з маленькою дитиною, поряд тільки моя мама. Сину вже 2,5 роки, він сумує за татом і чекає на нього, ставить багато питань. А тато все не вертається додому», – розповідає.
«Найбільше багатство – коли рідні поруч. У тому, щоб просто набутися поряд зі своїми рідними та коханими людьми. І найголовніше зараз – повернути їх додому, бо це такий біль, коли вони десь далеко й ми нічого не можемо з цим зробити. Можливо, ця петиція і люди, які її підпишуть, якось допоможуть швидше повернути наших рідних додому», – говорить Марина Кіяшко.
