«Мій чоловік дуже сімейна, душевна людина. У нас троє маленьких діточок. І коли Ремзі приходив увечері з роботи, у нього з дітьми була своя особлива церемонія обіймів – пів години вони всі обіймалися. Це був такий заряд позитиву і для нього, і для дітей. І я жила, як принцеса, – він завжди і в усьому мені допомагав, все робив, всі побутові питання вирішував. Він ніс на своїх плечах всі ці турботи, про які я навіть не знала і які не уявляла, а зараз вони впали на мої плечі. Ми без Ремзі вже більше року, – розповідає Халіде Бекірова, дружина фігуранта так званої другої сімферопольської групи у «справі Хізб ут-Тахрір» Ремзі Бекірова у розмові з волонтерами кампанії #PrisonersVoice. – З трьома маленькими дітьми важко без опори. Таке відчуття, ніби від мене відірвали половину. Бо коли подружжя живе у гармонії, у взаєморозумінні, то дуже важко залишитися самій – і морально важко, і фізично. Наше життя повністю перевернулося…»
Ремзі Бекіров – громадянський журналіст ініціативи «Кримська солідарність», висвітлював обшуки, арешти і суди стосовно кримських татар і проукраїнських активістів в окупованому Криму. Незадовго до арешту отримав прес-карту від інтернет-видання «Грані.ру» і вже офіційно став журналістом. За освітою – історик. Займався різними видами діяльності, останні роки працював на будівництві.
Був заарештований у березні 2019 року під час масових обшуків російських спецслужб на півострові та обвинувачений у приналежності до членів організації «Хізб ут-Тахрір», забороненої в Росії. Загалом 27 та 28 березня 2019 року були затримані й заарештовані 24 особи. Ремзі Бекірову і ще чотирьом активістам інкримінують «організацію діяльності терористичної групи». Йому загрожує довічне ув'язнення.
Правозахисний центр «Меморіал» визнав Ремзі Бекірова політв’язнем, а міжнародна неурядова організація «Репортери без кордонів» – журналістом, якого переслідують за професійну діяльність.
«27 березня 2019 року у нас провели обшук. Перевернули весь будинок, копалися і в шафах з одягом, і в нашій домашній бібліотеці. Невідомо, що вони шукали, адже в будинках кримських татар ніколи не буває ані наркотиків, ані зброї. Це була така показова акція залякування, – згадує той день Халіде Бекірова. – Ремзі того ранку вдома не було – він був в Ростові, разом з іншими активістами він часто туди їздив на суди як журналіст, а також возив передачі політв’язням. Мого чоловіка і ще кількох активістів затримали 28 березня в Ростові, коли вони обідали в кафе».
Халіде розповідає, що у кафе увірвалися люди в масках, які скрутили її чоловіка та інших активістів, закинули в машину і повезли у невідомому напрямку. «Їх вивезли в ліс, де почали їх бити по ногах, по голові, відбили нирки. За словами мого чоловіка, вони думали, що це останній день в їхньому житті, що вони просто зникнуть в цьому лісі, – розповідає дружина Ремзі Бекірова. – Потім їх в терміновому порядку доставили в Сімферопольський суд, вони були в жахливому стані – стомлені, голодні, побиті. І там без їхніх адвокатів і без нашого відома їм обрали запобіжний захід – тримання під вартою. Одразу після суду їх літаком відправили знову до Ростова, де вони пів року провели в СІЗО».
Зараз Ремзі Бекіров перебуває в СІЗО Сімферополя. У його справі досі триває попереднє слідство. Як розповідає журналістам адвокат політв’язня Едем Семедляєв, умови перебування в сімферопольському СІЗО – жахливі. «Цей слідчий ізолятор був побудований за часів Катерини ІІ, там дуже довго не робився капітальний ремонт. Це стіни, що руйнуються, це пліснява, це старі ліжка, від яких у багатьох починають боліти спини, це нестача сонячного світла, яка викликає проблеми зі шкірою і зубами. Там утримується значно більше людей, ніж мало би. Харчування не відповідає жодним нормам – ані релігійним, ані просто людським. Медичне обслуговування практично відсутнє. В таких умовах перебувають усі наші хлопці», – говорить адвокат.
У грудні 2019 року Ремзі Бекірова помістили на три тижні в психіатричну лікарню на експертизу. «Це ще один з методів психологічного тиску, там цілодобове відеоспостереження, навіть в душі і туалеті. Ставлення, як до злочинців, хоча насправді це журналісти і активісти», – говорить Халіде Бекірова.
Вона розповідає, що всі дуже сподіваються на обмін полоненими. Поки ж рідним політв’язнів лишається чекати і вірити в краще.
«Дуже допомагає підтримка людей. Всі допомагають, як можуть: хтось фізично, хтось фінансово, хтось продуктами. Завжди питають, чим нам потрібна якась допомога. Це і сусіди, і просто небайдужі люди. Але найбільше допомагає моральна підтримка. Коли люди кажуть: “Ми знаємо, що ваш чоловік не терорист. Ми знаємо, що ваш чоловік не злочинець. Що він пожертвував свободою на шляху цієї мирної боротьби проти російської репресії”. І ці слова підтримки дають сили боротися далі», – говорить Халіде.
«Хочу закликати всіх не бути байдужими до біди Криму. Ми опинилися в цій ситуації не зі своєї волі. Ми не вибирали такий стан речей, щоб прокинутися одного дня в Росії, –говорить Халіде Бекірова. – Хочеться, щоб українці писали листи політв'язням, показували свою небайдужість. Коли політв'язні отримують листи від українського народу, від зовсім незнайомих людей, для них це величезна підтримка. Вони розуміють, що вони не одні у цій проблемі і що про них знають, їх пам'ятають і роблять щось для їхнього звільнення. Хочеться, щоб українські телеканали активніше висвітлювали цю проблему, інакше вона просто забудеться і відійде на останній план».
