«Напевно, найяскравіші спогади залишилися з дитинства. Батько завжди був великим вигадником, я згадую наші поїздки кудись на відпочинок, на море, де перед сном він розповідав нам казки, які сам і складав. Батько міг протягом десяти днів розповідати одну дуже довгу і дуже цікаву казку – фантазія у нього працює просто супер. І він, знаєте, і сам залишився такою великою дитиною, певне, тому його завжди любили діти. Ми влітку часто збирали велику компанію дітей і їздили всі разом купатися на озеро», – згадує Ольга Налімова, донька несправедливо засудженого в Російській Федерації Віктора Шура.
Віктор Шур – ювелір, син відомого українського колекціонера рідкісних ікон. Народився і донедавна постійно жив у Чернігові, де мешкала його родина. Мав російське громадянство, яке отримав після розпаду Радянського союзу, це було обумовлено бізнесом, який він вів на території Росії. До арешту російськими спецслужбами, займався пасажирськими перевезеннями та колекціонував антикваріат, був досить відомим колекціонером. Пізніше, вже в ув’язненні, йому було надане українське громадянство.
Віктора Шура затримали у грудні 2014 нібито за образу міліціонера і засудили до 15 діб арешту. Пізніше його звинуватили у порушенні правил режимного об’єкту, а згодом перекваліфікували статтю на державну зраду та співробітництво зі спецслужбами іноземної держави. Рідні Віктора Шура понад місяць не знали, де він і що з ним. Лише після того, як він визнав себе винним в інкримінованих йому злочинах, родина дізналася, що він перебуває в СІЗО на території Росії.
«Батька затримали 7 грудня 2014 року на кордоні з Брянською областю, я так розумію, це була нейтральна територія між Брянською та Чернігівською областями. Його затримала ФСБ. Як мені розповідали, там були "маски-шоу" – з димовими шашками, з вибиванням скла в машині. Його затримали нібито при фотографуванні стратегічно важливого об'єкта, розташованого в Брянській області, – затоплених шахт і якогось давно закинутого військового аеродрому. На момент, коли він робив фотографії, там було занедбане поле, на якому паслися корови, – розповідає Ольга Налімова. – На етапі, коли його тільки затримали, йому не пред'являли жодних звинувачень, принаймні, нам він повідомив, що його затримали за те, що побився з поліцейськими, сказав, що буде через тиждень вдома. Вже потім йому пред'явили звинувачення у шпигунстві на території Російської Федерації. Він розповідав моєму братові, що до нього застосовували психотропні речовини. Щодо тортур я не знаю, брату він сказав, що так, були, але без подробиць».
У жовтні 2015-го Брянський обласний суд визнав Віктора Шура винним у шпигунстві на користь України і засудив його до 12 років ув’язнення за статтею «державна зрада». Він відбуває покарання у Брянській колонії №1 і вже відбув половину терміну.
Українська сторона та міжнародна правозахисна організація «Меморіал» вважають цю справу політично вмотивованою.
«Звичайно, він внесений у всі списки на обмін, але якихось більш точних даних щодо переговорів у мене немає. Консул каже, що "переговори ведуться на найвищому рівні". Це класична фраза, яку вони повторюють на такі питання», – говорить донька ув’язненого.
Вона розповідає, що українського консула неохоче допускають до її батька. «Мотивують це тим, що на момент затримання мій батько був громадянином Росії. Це вже зараз йому відновила громадянство України за фактом народження. Пояснювали, що українського консула можуть пустити тільки в якості звичайного відвідувача, що це буде не офіційний візит, а приватний, – розповідає Ольга. – Коли консул приїжджав до нього, батька кілька разів закривали в одиночній камері без світла, води, їжі та туалету, він там перебував протягом 12 годин. Йому погрожували, що якщо консул приїде ще раз, то батька відправлять місяць по етапу покататися, щоб він, як йому говорили, зрозумів що він, хто він, і нарешті заспокоївся».
У жовтні минулого року Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова розповіла, що у Віктора Шура погіршився стан здоров’я. Його турбували сильні головні болі, болі в серці, підвищений тиск та набряк обличчя. Віктор звертався за медичною допомогою, але не отримав її.
«Усім відомо, що в колонії медична допомога особливо не надається, йому максимум давали якісь антибіотики, оскільки він часто хворіє на бронхіти. Ліки вже я йому передавала в медичних посилках», – говорить Ольга.
Поки несправедливо засуджений Віктор Шур відбував покарання, в Чернігові помер його батько. Виникли проблеми з колекцією рідкісних ікон і загалом з майном. У жовтні минулого року Віктор написав листа Президенту України, а також у Посольство України в Москві про те, що поки він перебуває в ув'язненні, «відбувається грабіж майна» його сім'ї. І що після повернення у нього не буде «ні будинку для проживання, ні майна, яке збирав разом із батьком». Усіма цими складними питаннями була змушена займатися Ольга.
Але найскладніше, розповідає вона, чекати, що батька ось-ось обміняють, а потім бачити, що цього знову не сталося.
«Коли відбувся великий обмін у вересні, а мій батько не потрапив в число тих, кого обміняли, – це, певне, був найважчий для мене момент. Консул говорив, що батько повинен бути в списках на обмін у грудні, але знову він туди не потрапив. Навіть в колонії були впевнені, що батько перед новим роком поїде додому, але цього не сталося, – розповідає донька Віктора Шура. – І ось ці “гойдалки” – найважчі».
Зараз, розповідає Ольга, у колонії, де перебуває батько, введений карантин, оскільки там зафіксовано спалах, ймовірно, коронавірусу. «Поки вони в Брянську, але якщо захворюваність серед ув’язнених зростатиме, їх можуть розселити, – розповідає вона. – Поки що батько каже, що не хворіє. Слава Богу, ця проблема його оминула».
«Справи політв'язнів – сфабриковані. Ці люди не винні в тому, в чому їх звинувачують. Я хотіла би попросити усіх підписати цю петицію, тому що невинні люди не повинні проводити свої роки в ув’язненні, витрачати своє здоров'я, бути далеко від рідних і перебувати в таких умовах. Ці люди страждають ні за що», – підсумовує Ольга Налімова.
