«Я щодня прошу Бога, щоб мого сина обміняли, щоб я його скоро побачила. Лише надія на це дає мені сили, – говорить Олена Чміль, матір бійця 36-ої окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ Віталія Чміля, який 2 травня 2018 року потрапив у полон до проросійських бойовиків так званої «ДНР». – Мені все нагадує про сина. Все… Я вже третій рік його не бачу».
2 травня 2018 року Віталій Чміль зник під час виконання бойового завдання. У той день, розповідає Олена Чміль, їй зателефонував комбриг і запитав, чи Віталій часом не дома. 10 травня Олена Чміль вже була в Широкиному Донецької області, спілкувалася з начальством сина. «Ні один командир нічого толкового мені не сказав, лише питали, чи Віталій нічого погано про них і службу не розповідав, – згадує матір полоненого – і того ж дня по російському телебаченню показали відео, де Віталій в полоні».
Згодом Віталія побачили у кількох пропагандистських роликах, почалися різні розмови – чи він часом не дезертир. Тут його оголосили у розшук. Але восени 2018 року, розповідає Олена Чміль, над її сином на окупованій території відбувся «суд» і бойовики засудили його до 17 років ув’язнення. Довгий час місце перебування Віталія було невідомо, зараз же, за словами матері, військовий перебуває у макіївській колонії, а до того був у донецькому СІЗО.
«Коли ми прийшли на обмін полоненими, то я дізналася, що він живий. Кілька разів дзвонив мені. Розповідав, що сильно знущалися над ним, катували. Він перебував у підвалі з щурами, – розповідає Олена Чміль – Я ніколи не звертала уваги, що син вміє малювати. Коли повернулися хлопці з полону, то показували його картини».
Говорить, що Віталій страждає від сильних головних болів, але жодної медичної допомоги він там не отримує. Сподівається, що його найближчим часом обміняють і він повернеться додому. «Але в СБУ мені весь час говорять, що його у списках на обмін немає, бо “ДНР” його не підтверджує. Не розумію, чому так», – розповідає Олена Чміль.
Віталій Чміль жив у Миколаєві, до служби у ЗСУ працював на одному з миколаївських заводів, виховував сина.
«Він був моєю надією від Бога. У мене – четверта стадія онкології, він мене лікував. Сам виховував неповнолітнього сина, зараз хлопчик живе зі мною», – говорить жінка.
