«Юрій – моя опора, підтримка. Це добра, чуйна, турботлива людина. Завжди прийде на допомогу, підтримає, – розповідає Юлія Гордійчук, сестра бійця 53-ої окремої мотопіхотної бригади Юрія Гордійчука, що з травня 2019 року перебуває у полоні незаконного збройного угруповання «ДНР». – Він для мене як особистий ангел охоронець. Як його немає, то наче частинку від мене відірвали. Найважче – коли сниться, що прийшов додому. Дуже його чекаємо».
Юрій Гордійчук народився 25 вересня 1982 року в селі Олександрівка, що в Дніпропетровській області. До війни працював приватним підприємцем – бурив свердловини. Рідні розповідають про нього як про людину чуйну, яка прийде на допомогу іншим у будь-який час. «Він дуже добра людина, в нього багато друзів. Завжди веселий був, як то кажуть, душа компанії», – розповідає Наталія Гордійчук, матір Юрія.
У 2015 році Юрій пішов на військову службу. Служив старшим солдатом 43-го мотопіхотного батальйону 53-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. 22 травня 2019 року біля селища Новотроїцьке машина з вісьмома військовими, серед яких був і Юрій Гордійчук, помилково заїхала на тимчасово окуповану територію. Там, на блокпосту противника, українських військових взяли в полон представники незаконних збройних формувань.
«Ми про це дізналися з телебачення, що 22 травня 2019 року група в складі восьми людей переплутала блокпости, повернула не в ту сторону й була взята в полон», – розповідає сестра Юрія Гордійчука.
30 жовтня 2019 року відбувся так званий «суд» над полоненими. Представники незаконних збройних формувань звинуватили Юрія Гордійчука у «тероризмі й заклику до повалення влади в ДНР» й винесли «вирок» українському військовому – 17 років колонії. Зараз Юрій перебуває у Макіївській колонії №32. Українська сторона внесла Юрія в списки на обмін, але «ДНР» поки його не підтверджує.
«Скарг на здоров’я в нього немає. Він людина здорова, йому тільки 38 рік пішов. Але в нього був нервовий зрив. Нам про це повідомили через волонтерів. До нього було направлено психолога, – розповідає Наталія Гордійчук, мама українського полоненого. – Важко без нього. Шкода, що він не з сім'єю, не разом зі своїм 11-річним сином, якого виховує сам».
Наталія і Юлія Гордійчуки розповідають, що у цей непростий час їй допомагає триматися родина і надія, що Юрій скоро повернеться.
«Може йому хтось передасть, що ми його дуже любимо, що ми його дуже чекаємо додому. Хай він тримається. Не знаю скільки часу це займе, але ми будемо прикладати багато зусиль, щоб його звільнили і він повернувся додому, – говорить Юлія Гордійчук. – Наша сила сьогодні – це боротьба. Боротьба за його звільнення. Боротьба за його повернення додому».
