Дата арешту: 11.10.2017
Звинувачення: Участь у діяльності терористичної організації.
Вирок суду: 19 років тюрми
На нього чекають: Дружина Айше, сини Саїд, Сейтмамут, Ескендер і донька Сафіє.
«Найяскравіший спогад про Марлена – наше знайомство. Я вчилася у школі, а він прийшов до нас працювати вчителем. Він казав, що тоді мене відразу помітив і «тримав у полі зору». І я ніколи не забуду, як на випускному вечорі він підійшов до мене і перед усією школою подарував мені величезний букет троянд. Тим самим він дав зрозуміти, що я йому подобаюся і він хоче зі мною зв’язати свою життя», - згадує Айше Асанова.
Марлен Асанов народився 3 березня 1977 року у місті Бекабад Узбецької РСР. Його предків у 1944 році депортували з Криму, куди він повернувся з сім’єю у 1989 році. Має диплом викладача кримськотатарської і турецької мов та літератур. Працював учителем у школі, був директором культурно-етнографічного кримськотатарського центру «Коккоз».
Згодом Марлен відкрив власне кафе «Салачік» у Бахчисараї, яке швидко виросло у караван-сарай (культурно-етнографічний центр з готелем), де туристам демонстрували культуру, кухню і побут кримськотатарського народу. «Марлен сам варив каву, контролював усі технології на кухні, сам висаджував квіти на подвір’ї, - розповідає Айше. - Люди знали про це кафе у багатьох країнах світу». У 2011 році «Салачік» відвідали для зйомок своїх програм Ентоні Бурдейн – відомий американський ресторатор і влогер (https://www.youtube.com/watch?v=8_5EW91gZwM), відома українська телеведуча Даша Малахова та інші зірки.
У 2014 році життя Марлена різко змінилося. «Побачивши, як незаконно заарештовують кримських татар, він почав допомагати сім’ям ув’язнених – в Алушті, в Сімферополі, в Бахчисараї… Він переживав за свій народ, до всіх їздив і намагався усіх підтримати», - згадує Айше.
У 2017 році арешт спіткав і Марлена. «До нас не просто постукали у двері, а увірвалися, вломилися, - говорить Айше. - Бо двері виламали за секунду і відразу опинилися в домі. Марлена скрутили і поклали на підлогу. Вони були без розпізнавальних знаків, ми навіть не знали, хто це. На чоловіка спрямували автомат і кричали: «Лежати!». У дітей були кролики, так навіть цих кроликів вони випустили у двір, бо обшукували їхні клітки». Обшук тривав з 5:30 до 13:30. Адвокату подзвонити не дозволили.
За словами Айше, їхня донька, якій на момент арешту Марлена було 4,5 роки, досі пам’ятає той ранок у всіх деталях і боїться, що тепер ФСБ може забрати її маму – і вона залишиться зовсім одна.
Півтора року Айше не могла отримати дозвіл на побачення з чоловіком, поки йшло слідство. «І лише через півтора року я з ним побачилася, хоча до того ми регулярно писали йому листи: п’ять листів щоразу, по одному від кожного з нас», - говорить вона.
Марлен не звик скаржитися на життя, тому Айше лише від адвоката дізнавалася про його хвороби: бронхіти, проблеми з зубами, ускладнення плоскостопості та артрозу колінного суглоба. «Жодної медичної допомоги їм не надавалося, я сама передавала ліки в СІЗО, щоб усе у нього було. Бо якщо у нього коліно запалюється, він не може ні сидіти, ні стояти», - розповідає дружина.
Зараз Марлен Асанов перебуває у СІЗО в Ростові. Його адвокати подають апеляцію на рішення суду, яка розглядатиметься приблизно півроку. Після розгляду апеляції, у разі повторного рішення суду його будуть етапувати до колонії.
«Без Марлена мені дуже важко, - говорить Айше. – Він робив дуже багато роботи для дому: приносив мені продукти, платив за всі комунальні послуги. Марлен завжди приділяв увагу дітям і сім’ї. Виховання дітей у нас було на першому місці». За словами Айше, Марлен проводив з трьома синами багато часу: ловив рибу, возив усю сім’ю на море, катався на велосипедах, вчив плавати, їздити на ковзанах. «А тепер мені доводиться все це робити самій. Плюс, на мені домашній побут, суди, передачі… Все це нелегко. І ще я маю підтримувати дітей, бо вони теж болісно це переживають».
Марлен – сильна духом людина. Він не лише зберігає оптимізм і віру у справедливість, а ще й підтримує дружину, яка зустріла рішення суду в сльозах і досі не може отямитися після того шоку.
«Один з моїх синів побачив в інтернеті відео з суду, - розповідає Айше. - Хоча я дітей оберігала, нічого намагалася не розповідати. Підходить до мене і запитує: «Мамо, а пожиттєве – це скільки?» Я тоді навіть не знала, що відповісти, у мене дар мовлення пропав».
Айше не пропустила жодного засідання суду і з поведінки суддів бачила, що вони приходили на суд лише заради формальності і навіть не збиралися слухати аргументи захисту. Попри те, що Марлен та інші арештовані постійно повторювали, що вони громадяни України, що їх судять незаконно у чужій для них державі, судді навіть не звертали на це уваги.
«Я хочу подякувати тим людям, які нас підтримують за те, що вони не мовчать і хочуть справедливості, хочуть допомогти нам, - говорить Айше. - Я закликаю інших людей також долучатися до нашої підтримки, бо ваш голос може стати не краплею в морі, а останньою краплею – і саме вона змінить ситуацію».
