Олександр Кольченко – один з найвідоміших українських політичних ексв’язнів у Росії. Разом з Олегом Сенцовим він став обличчям протестного руху українських громадян в Криму після анексії півострова Російською Федерацією. Саме тому Олександр Кольченко став одним з трьох українських експолітв’язнів, які взяли участь у проєкті #Prisonersvoice. Його голос, разом з голосами Олега Сенцова та Володимира Балуха, звучатиме у мобільному додатку доповненої реальності (AR – augmented reality), розповідаючи світовій аудиторії про злочини кремлівського режиму проти людяності. За допомогою AR-технології глядачі зможуть глибше відчути емоційні переживання тих життєвих ситуацій, в яких опинилися найбільш відомі у світі українські політичні полонені – від обставин арешту до життя у колонії.
Кольченка арештували 16 травня 2014 року у Сімферополі. Проти нього сфабрикували справу зі звинуваченням у тероризмі і 25 серпня 2015 року у Москві присудили 10 років суворого режиму у колонії.
7 вересня 2019 року Олександр повернувся до України в межах обміну полоненими з Росією. Тоді з незаконного утримання в РФ повернулося 11 політв’язнів – Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Едем Бекіров, Павло Гриб, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Артур Панов, Євген Панов, Олексій Сизонович та Роман Сущенко. Крім цих людей, Росія віддала 24 військовополонених моряків, яких була зобов’язана відпустити без обмінів за рішенням міжнародного трибуналу.
Про голодування в колонії, теперішні настрої в Криму, «нерухомість майже в центрі Москви» та багато іншого Олександр Кольченко розповів проєкту #Prisonersvoice.
За тиждень голодування на підтримку Олега Сенцова в колонії ви втратили 10 кілограмів. Як вдалося це витримати?
Я попередньо відправив листа Путіну з проханням втрутитися у ситуацію. Бо я знав характер Олега і знав, що він піде до останнього. Але пройшов час і треба було діяти. Я вирішив у такий спосіб підтримати. Але більше, ніж на тиждень, мене не вистачило. Опер́и вже сказали, що вивезуть мене до лікарні і будуть годувати примусово. І я «знявся з якоря».
В одному з інтерв’ю ви сказали, що не потребуєте постійної психологічної допомоги. Що дає вам сили психологічно триматися після всього, що було пережито?
По-перше, це підтримка ззовні, листування. Я познайомився з багатьма людьми. Книжки, вони теж надавали сили. Я намагався підтримувати спілкування всередині колонії з якомога більшою кількістю людей. Але все одно тримав відстань.
Не можна було повністю розкриватися?
Авжеж! Мабуть, це все в комплексі.
Хто підтримував? Люди з України, Європи, Штатів?
З усього світу! Коли я ще був у Москві, сестра у листі згадувала: «Ми жили в однокімнатній квартирі і у нас весь час хтось залишався на
ночівлю. Навіть незнайомі люди на прохання спільних знайомих». І вона написала: «у нас переночувало пів СРСР і зараз вони тебе всі підтримують».
А ви деякий час жили в Москві?
Ну так, рік і місяць. В Лефортово. Нерухомість майже в центрі! (посміхається – ред.)
Які книжки читали?
Більше, ніж встигав на волі. Але менше, ніж міг би, бо багато лінувався. Я в таборі прочитав «Пригоди бравого вояка Швейка». Ця книга дуже допомагає вижити в таких умовах. Та безліч інших книжок: науково-популярна література, художня, з економіки, тощо.
Тобто вам допомагали почуття гумору і саморозвиток?
Так. (посміхається – ред.)
Чи стежите за настроями в Криму? Як вони змінилися за шість років? Чи залишилися у вас там знайомі? Достовірних результатів соцопитувань у нас немає, тому можемо орієнтуватися лише на розповіді знайомих.
Знайомі залишилися, але мені здається, що з 2014 року люди в Криму стали більш закриті, атомізовані. Ніхто відверто не спілкується на такі політичні теми. І якщо хтось навіть розчарувався у своєму виборі у 2014-му, людям важко усвідомлювати і визнавати свої помилки.
Є проукраїнськи налаштовані знайомі в Криму?
Так, є.
А що б ви їм порадили: боротися, відкрито виступати чи, навпаки, заховатися?
Важко щось порадити, бо у кожного своя ситуація.
Зараз досить багато кримських татар перебуває в ув’язненні в Росії. Україна робить усе можливе, щоб їх визволити. Ви якось залучені в цей процес? Допомагаєте, цікавитеся?
Я цікавлюся, але не допомагаю, на жаль. Не маю змоги.
Напряму ви не підключаєтесь?
Ні. Але є Об’єднання родичів політв’язнів [Кремля] і вони намагаються зробити цей
процес більш відкритим, прозорим, щоб рідні могли знати, що відбувається.
Іноземці цікавляться, що відбувається з українськими, російськими політичними в’язнями в Росії?
Цікавляться. Але я від багатьох людей чув, що у 2014, у 2015 році по Європі їздили емісари «Боротьби» (примітка: «Боротьба» - комуністична організація в Україні, яка у 2014 році підтримувала проросійських сепаратистів та росіян) - так званої «лівої» організації – і розповідали, який «жах» відбувається в Україні, що до влади прийшла так звана «фашистська хунта». І тому у деяких лівих в Європі викривлене уявлення про Україну, про Крим, про те, що відбувається на Донбасі.
Кремлівська пропаганда і тут вплинула?
Так, через своїх емісарів. Доводиться тепер і тут пояснювати, як усе відбувається насправді.
Чого б вам зараз хотілося найбільше? Моральної підтримки з боку українців, з боку Заходу?
Підтримки вистачає. Зараз мова йде про те, щоб самому заробляти, щоб була можливість підтримувати тих, хто «за порєбриком» сидить у в’язниці.
Ви збираєте гроші?
Зараз у мене немає грошей, закінчуються заощадження. Тому нині намагаюсь опанувати нову професію – навчитися малювати в ілюстраторі, щоб заробляти. Але як була змога щось зібрати, коли я їздив в Європу і щось залишалося від добових, я їх віддавав знайомому в Росії Володимиру Акіменкову. Він збирає гроші як для українських політв’язнів в Росії, так і для російських політв’язнів.
Ви є прибічником анархістських поглядів. Зараз весь світ стежить за протестами руху у Сполучених Штатах на підтримку темношкірих громадян Black Lives Matter, або «Чорні життя мають значення». І там теж присутні ліві ідеології.
Ліві у тому числі. Прибічники Майдану бажали дистанціюватись від паралелей з протестами у США, але вони все одно є, бо цей протест – дуже широкий. І у цих протестах беруть участь люди багатьох різних поглядів, як і на Майдані в Україні. І люди також вийшли проти свавілля поліції, як і в Україні на Майдані. Вони намагаються переосмислити і подолати колоніальну спадщину, як і в Україні також.
Цей процес іде, але він не завершений. Ось в Одесі ще залишається пам’ятник Катерині, яка зруйнувала Запорізьку Січ. Але головне – не ці пам’ятники, які стоять на вулиці, а колоніальний спадок в головах.
Що на вашу думку, підтримує цей колоніальний спадок: телебачення, виховання, ми самі, вплив Росії?
Вплив Росії – так. Агенти російських інтересів, проросійських партій, рухів.
ПОТОЧНА СИТУАЦІЯ: НЕ МЕНШЕ 100 УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ У РОСІЙСЬКІЙ ФЕДЕРАЦІЇ. ЇХНІ ПРАВА ПОРУШУЮТЬСЯ
Україна вже змогла повернути частину політичних в’язнів з РФ та ОРДЛО (окупованих територій Донецької та Луганської областей). Але досі понад 100 громадян України незаконно утримуються ув’язненими на території окупованого Криму або Російської Федерації. Про це повідомляє коаліція українських громадських організацій, які опікуються звільненням політв’язнів.
На додачу до них, за даними Об’єднання родичів політв’язнів Кремля, 21 особа перебуває під домашнім арештом або отримала заборону на виїзд з Криму. Майже всі ці люди – кримські татари.
Крім того, за даними Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, права більшості українських політв’язнів грубо порушуються. Наприклад, Олександра Марченка, Тофіка Абдулгазієва, Руслана Сулейманова, Ескандера Абдулганієва, яких незаконно утримують в установах Федеральної служби виконання покарань Росії, відмовляються лікувати, попри постійні скарги на
погіршення стану здоров'я.
Якщо ж затримані отримують ліки від родичів та знайомих, керівництво слідчих ізоляторів вилучає такі передачі. А це є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та пункту 22 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, схвалених Економічною і Соціальною Радою ООН.
Авторка: Тетяна Матичак
Довідка: додаток доповненої реальності #PrisonersVoice створюється в рамках проєкту, який реалізовує ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки Українського культурного фонду та у співпраці з Центром громадянських свобод та іншими партнерами. Проєкт є частиною глобальної акції #PrisonersVoice, який має привернути увагу світової спільноти до українських політв’язнів, які перебували або досі
перебувають в російських тюрмах, та до порушення Російською Федерацією міжнародного законодавства прав людини.
Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою автора.
