Дата арешту: 27.03.2019
Звинувачення: Підготовка до насильницького захоплення влади організованою групою за попередньою змовою, участь в організації «Хізб ут-Тахрір»
Вирок суду: Перебуває під слідством
На нього чекають: дружина, двоє дітей
Дружина Османа Аріфмеметова Аліє Нежмедінова дорожить спогадами про речі, які ми звикли сприймати як сіру буденність. Звичайний сніданок у родинному колі в її пам’яті постає як яскрава подія. «Коли поруч немає близької людини, кожна хвилина, проведена разом із нею, здається яскравим і щасливим моментом», – каже Аліє.
Осман Аріфмеметов народився 28 серпня 1985 року. Вчився у Таврійському національному університеті на факультеті математики й інформатики. До 2014 року Осман працював програмістом, потім зайнявся репетиторством: навчав дітей математиці й програмуванню.
Після анексії Криму Російською Федерацією та початку репресій проти кримських татар Осман зайняв активну громадянську позицію і став займатись журналістською діяльністю. За словами Аліє, весь свій вільний час він знімав на відео обшуки, що проходили у помешканнях кримських татар, їздив підтримувати співвітчизників на судові засідання, а також робив про це програми.
За кілька днів до затримання Осман виїхав у Ростов-на-Дону, аби підтримати на судовому засіданні «першу сімферопольську групу» - п’ятьох кримських татар, затриманих російськими силовиками за підозрою в участі в організації «Хізб ут-Тахрір» 12 жовтня 2016 року. Там у МакДональдзі його разом із Ремзі Бекіровим та Владленом Абдулкадировим 28 березня 2019 року затримали люди в масках зі зброєю. Погрожуючи нею, чоловіків примусили показати документи. За словами дружини Османа, після цього їх відвели в мікроавтобус та розмістили між рядами сидінь обличчям до підлоги. «У дорозі їх били дубинками, ходили по спині, били по колінах, – розповідає Аліє. – В якийсь із моментів Османа вдарили по потилиці і він знепритомнів. До Сімферополя їх довезли у наручниках. В дорозі не давали сходити в туалет і помолитись».
На даний момент справа Османа та затриманих із ним чоловіків на етапі слідства, вони ознайомлюються з її матеріалами. Їх та ще 21 кримського татарина («друга сімферопольська група»), затриманих за підозрою в участі в організації «Хізб ут-Тахрір», утримують в Сімферопольському слідчому ізоляторі.
Рідні можуть спілкуватися з Османом лише через адвоката – всі їхні заяви з проханням дозволити побачення ігнорують, навіть не надсилаючи офіційних відмов.
«Якщо пощастить, пустять на судове засідання, та й то спілкуватися не дозволяють – лише побачитись, помахати одне одному», - розповідає Аліє.
За її словами, серйозних скарг на здоров’я від чоловіка не було. Проте надії на вчасну медичну допомогу в разі потреби немає, адже всі ліки Осману в СІЗО передають родичі, а візити лікаря невчасні й мають чисто формальний характер.
У ті короткі миті, коли Аліє вдавалось побачити Османа під час судових засідань, її чоловік усміхався і намагався підтримати своїх рідних. За словами Аліє, велику силу і підтримку йому надає те, що він чує як багато людей на вулиці, під вікнами суду, приїжджають його підтримувати. Навіть коли засідання закрите, люди все одно приїжджають. «Це дає силу не лише Осману та іншим хлопцям, а й нам, родичам. Ми бачимо, що народ підтримує нас і вірить у невинуватість наших чоловіків», - розповідає вона.
Силу боротись далі й доводити, що Осман і його товариші невинні, Аліє дає підтримка від кримськотатарського народу: до їхнього дому постійно приїжджають гості й допомагають родині вижити без голови сім’ї.
Під час розмови з Аліє чутно голоси двох їхніх дітей. Старша дочка, якій зараз п’ять років, добре пам’ятає батькову любов і турботу. Вона запитує маму: де тато, чи є йому де ночувати і чи має він їжу. Кожного дня малює малюнки і ліпить щось для батька – просить передати йому. Молодшому синові був рік і чотири місяці на момент арешту. «Він впізнає Османа на фотографіях, але я не знаю, чи розуміє він, що таке батько і батьківська любов», – каже Аліє.
«Я хочу звернутись до всіх небайдужих людей, – говорить вона. – Попросити їх виступати на підтримку звільнення мого чоловіка та всіх інших ув’язнених, щоб про них говорили, не забували. Крім того, хочу подякувати журналістам України за те, що вони весь час пишуть, цікавляться станом справ наших хлопців і говорять про них». Аліє щиро вірить, що незабаром правда візьме гору і всі арештанти вийдуть на волю.
