Валентин Вигівський

Валентин Вигівський

Дата арешту: 18.09.2014

Звинувачення: «Економічне та військове шпигунство в авіакосмічній галузі Росії».

Вирок суду: 11 років колонії суворого режиму.

На нього чекають: Батько Петро Вигівський, дружина та син

«Найяскравіший спогад – народження Валентина. У мене троє синів, але Валентин – перший син, і його народження було чимось незвичайним для мене. Я кожні пів години дзвонив у лікарню, неможливо описати мої відчуття в той момент», – розповідає Петро Вигівський, батько політв’язня Валентина Вигівського, несправедливо засудженого в Російській Федерації до 11 років колонії суворого режиму начебто за «шпигунство в авіаційно-космічній сфері». Його справа – засекречена, навіть рідні не бачили копії офіційного вироку і не знають усіх деталей затримання.

Валентин Вигівський народився 3 серпня 1983 року у місті Прип’ять, згодом, після Чорнобильської катастрофи, його родина переїхала до Києва. Тут Валентин закінчив факультет електроніки НТУ «Київський політехнічний інститут», мав власний невеликий бізнес, пов'язаний з ремонтом автомобілів. Одружений, має неповнолітнього сина. Брав участь у Євромайдані. Захоплюється авіацією, вивчає її, колекціонує пов’язані з нею видання. «Він увесь свій час присвячував авіації», – говорить Петро Вигівський.

17 вересня 2014 року Валентин на один день поїхав до Криму, сказав рідним, що на виставку авіації. Мав зворотній квиток, ночувати на півострові не планував. Як згодом дізнається родина, Валентин мав зустрітися там зі знайомою з їхнього кола любителів авіації. Вона потребувала фінансової допомоги на лікування дідуся і Валентин віз їй зібрані кошти. На той момент вже не було можливості зробити банківський переказ коштів у Крим. Вони неодноразово перетиналися на подіях, пов’язаних з авіацією, зокрема і в Києві, тож Валентин їй довіряв. Наступного дня зв'язок із Валентином обірвався.

«Він просто зник. Що? Де? Куди? Ми спочатку нічого не знали, думали, він повернеться і розповість, що сталося. Зараз є дані, що це була спеціально організована операція, щоб виманити Валентина і заарештувати», – говорить батько політв’язня.

Родичі одразу почали шукати Валентина – подали заяву у поліцію про зникнення, шукали будь-яку інформацію у соцмережах, через людей у Криму. Так вдалося дізнатися, що Валентин затриманий.

І лише через місяць родина дізналася, що саме сталося у Криму 18 вересня 2014 року. Ще на вокзалі в Сімферополі Валентина Вигівського затримали співробітники ФСБ разом із так званою «Кримською самообороною». Спочатку йому інкримінували «комерційне шпигунство», а згодом звинувачення перекваліфікували на «шпигунство». Через правозахисників вдалося з’ясувати, що Валентин перебуває у московському СІЗО «Лефортово». Протягом 8,5 місяців до нього не допускали українського консула. Справа проходила під грифом «Цілком таємно».

У грудні 2015 року Московський обласний суд оголосив вирок – 11 років колонії суворого режиму. Валентина звинуватили в «економічному та військовому шпигунстві в авіакосмічній галузі Росії». Зараз він відбуває покарання у виправній колонії №11 в селі Утробіно, неподалік Кірово-Чепецька, що в Кіровській області РФ.

Рідним Валентин розповідав, що в період попереднього слідства піддавався тортурам, зокрема пережив імітацію розстрілу. Також його намагалися змусити працювати на російські спецслужби, але він відмовився.

«Він нам мало що розповідає, говорив, що знає, через які тортури пройшов Геннадій Афанасьєв, бо сам через них пройшов. Розповідав, як його перевозили з Сімферополя до Москви. Тоді у літаку його били співробітники ФСБ. Били по двоє, потім мінялися – і наступні двоє били, – розповідає Петро Вигівський. – З 2017 року Валентина помістили в приміщення камерного типу. Це дуже маленька одиночна камера, де він має багато обмежень – заборонені телефонні дзвінки, побачення. Дозволяється лише два дзвінки на рік. Передачі теж обмежені. Як і кількість грошей, котрі можна витратити в місцевому магазині, а це дуже важливо для засуджених»

Перо Вигівський розповідає, що в ув’язненні стан здоров’я сина погіршився: у нього з'явилися проблеми із зубами, із зором, з ногами. «Він написав, що місяць був в тюремній лікарні. Взимку хворів, казав, мав високу температуру, – розповідає батько політв’язня. – Але Валентин ніколи не пише про свій стан здоров’я , про проблеми, які має, чи про умови утримання. Все це ми дізнаємось від українського консула».

У липні родина отримала черговий лист від Валентина. У ньому він пише, що його досі схиляють до співпраці, але він не погоджується.

«Прямо якийсь дитячий садок вважати, що поміщення в погані умови на тривалий час приведе мене до бажання працювати на цю країну», – цитує лист Валентина Вигівського «Укрінформ». Політв’язень наголошує, що для нього батьківщина – «це Україна, а якщо бути ще точнішим – незалежна від Росії Україна».

«Погано без дитини. Зараз хоч знаємо, де він, що він, навіть два рази їздили на побачення. А спочатку була невідомість – був син, і нема, – говорить Петро Вигівський. – Силу в цій ситуації дає надія на Бога і впевненість, що Валентин скоро повернеться додому У нас немає іншого вибору, як чекати своїх рідних з цього злощасного місця й робити все, що в наших силах, щоб прискорити їхнє повернення. Від нас насправді залежить дуже багато, треба тільки щось робити для цього».

Валентин Вигівський є у списках на обмін. «Але результат поки такий, що обмін був рік тому, а Валентин в ті списки не потрапив і додому досі не повернувся», – говорить Петро Вигівський.

«Ніхто не знає, коли його дитина може опинитися у ситуації, в якій опинилися наші діти. Громадяни, яких не торкнулася ця біда, мають щось робити вже, щоб цього взагалі ніколи не сталося з їхніми дітьми. Це і підписання петицій, участь у заходах та акціях тощо. Хто хоче захистити своїх дітей, мають долучатися до захисту інших. Лише так можна убезпечити і себе, і своїх рідних», – говорить Петро Вигівський.